Художня майстерність народної лірики

Передавати в ліричних піснях емоційні стани, переживання, душевні порухи закоханих допомагають різноманітні художні прийоми й засоби.  Пісні можуть мати монологічну або діалогічну будову. У першому випадку твір постає як емоційна сповідь героїні або героя, у другому — це розмова дівчини і парубка: сповнена ніжності, коли почуття взаємні, або ж гостра й напружена, якщо йдеться про нерозділене кохання.

 Поширеним прийомом у ліричних творах є художній паралелізм, який передбачає зіставлення людського життя, зокрема душевних переживань, з явищами довкілля. Картини природи в цьому випадку сприяють розкриттю психологічного стану героїв.

 Помітну роль у ліричних піснях відіграє традиційна символіка, що має давнє міфологічне походження. Скажімо, пара голубів — пара закоханих, зірка — дівчина, місяць — парубок.

 До поширених художніх засобів належать постійні епітети, які ніби злилися з означуваними словами в певну єдність (карі очі, чорні брови, темна ніч). Нерідко для створення художньої атмосфери довірливості, інтимності вживаються слова в зменшено-пестливих формах: дівчинонька, козаченько, серденько.

 Наприклад: ВІЧНА ТАЇНА КОХАННЯ («МІСЯЦЬ НА НЕБІ, ЗІРОНЬКИ СЯЮТЬ...») - поєднання щастя й ніжності, а також гранична відвертість характерні для героя цієї пісні. У трьох невеличких пісенних куплетах розкривається драматична історія закоханого серця. Чудовий нічний пейзаж на початку пісні допомагає посилити ефект інтимності. Закохані залишаються немовби сам на сам у цілому світі: місяць, зорі, самотній човен у морі й пісня, яка розповідає вічну історію кохання («любились — розійшлися — навіки зійшлися знов»).

Майстерно передається своєрідний стан любовної «зачарованості» героя, його приреченість бути разом із дівчиною, очі якої наділені магічною здатністю «зводить людей».

•   Пісня, серце, очі — ключові образи твору. За допомогою характерних порівнянь — очі дівчини то «темні, як нічка», то «ясні, як день», — твориться враження мінливості, яке асоціативно вказує на темні й світлі сторінки в любовних взаєминах;
•  Слова в зменшено-пестливих формах (нічка, зіроньки, серденько) підтримують загальну ніжну тональність, а наявні повтори й алітерації («Ой, очі, очі, очі дівочі...») додають пісенному твору інтонаційної виразності.

Серед ліричних пісень про кохання є й жартівливі, гумористичні. У них знайшли своє втілення народні погляди на конфліктні ситуації в дошлюбних взаєминах та родинному житті. У відомій пісні «Ой під вишнею, під черешнею.» йдеться про нерівний шлюб із розрахунку, без справжніх щирих почуттів.

1. Зображення гумористичних ситуацій у творі поєдналося з висвітленням драматичних переживань героїні, яка гірко нарікає на свою нещасливу долю: «...а я плачу, / Тільки літа марно трачу»; 
2. Значні виражальні можливості цієї пісні привабили видатного драматурга Івана Котляревського, який використав її у своїй знаменитій п'єсі «Наталка Полтавка».

Особливості ліричних пісень

        Пісні, записаних на теренах Східної Сокальщини, поєднують у собі різні мотиви та пісенні стилі. За пісенним репертуаром село Княже становить перехідну зону між етнічною Волинню та Галичиною, збагачуючи зразками фольклору сусідні регіони та даруючи їм свої.

Основні функції ліричних творів:

1. Мелодія музичного твору романсу тісно пов’язана з його текстом і відображає окремі образи за допомогою засобів музичної виразності, як ритм та інтонація.

2. Камерні твори характеризуються великою увагою до особистості людини.

3. У музичних творах лірико-епічного симфонізму поєднують події з емоційними переживаннями оповідача.

4. Драма в музичних творах проявляється як би поверх притаманною ліричної природи, перетворюючи лірику і використовуючи її в своїх цілях.

 Як бачимо, ліричні музичні твори можуть приймати різні форми, кожна яких має свої особливості і становить інтерес і для слухачів, і для музикознавців.

Тематика ліричних пісень та балад - це кохання щасливе і нерозділене, вірність зрадливість, розлука, складності родинного життя.

Кожний жанр характеризується своєю темою: епос – розповідає про події зовнішнього світу автором (прозова мова); лірика – розкриває внутрішній світ героя, його почуття і переживання (віршована мова); ліро-епос – поєднує ознаки лірики і епосу (внутрішній світ + сюжет) та драма – характери героїв розкриваються через монологи і діалоги на сцені. До першого пункту ми віднесемо - міф, казка, легенда, притча, оповідання, новела, повість і роман; до другого – пісня, вірш, ода, гімн, елегія і сонет; до третього – загадки, прислів’я, приказки, байка, балада, поема, історична пісня і дума; а також до четвертого – комедія, трагедія та драма як жанр.

Чимало українських народних пісень мають гумористичний зміст - “Ти ж мене підманула..”. До ліричних пісень також відносять колискові, соціально-побутові, козацькі. чумацькі. “Розлилися круті бережечки..” - розповідає про те, як зажурились славні козаченьки в неволі, а пісня якраз і закликає їх здобувати похилилася.

Ліричний жанр в музиці

Усі ми вже знаємо, що література поділяється на три роди — епос, лірику та драму. Кожен із родів має свої жанри та специфіку, на основі якої і відбувається поділ.

Для лірики характерним є передавання почуттів людини, її переживань у кращій — довершеній формі. Ліричні твори виникли давно і супроводжують кожного із нас ще з раннього дитинства.

Ті твори, які виконувалися античними поетами у супроводі музичного інструменту “ліри”, називали ліричними. В основі лірики — думки і переживання ліричного героя. Термін “ліричний герой” увів Ю. Тинянов. Ліричного героя не можна ототожнювати з автором, хоча він зв’язаний з автором, його духовно-біографічним досвідом, світовідчуттям, душевним настроєм. Ліричні переживання можуть бути властиві не лише поету, але й іншим особам, не подібним до нього. Характер ліричного героя часто розкривається через дії, вчинки.

Лірична поезія близька до музики, музика, як і лірика, виражає внутрішній світ людини. У ліричних творах нема розгорнутого сюжету, ситуації. У деяких ліричних творах є конфлікт між ліричним героєм і оточенням, він сповнює ліричний твір драматизмом та фантазією (“Сонце заходить” Т. Шевченка, “Каменярі” І. Франка).

 Є “рольова” лірика. У такій ліриці автор грає роль то однієї, то другої особи. Цікаво використав форму рольової лірики П. Тичина у “Листах до поета”. Точки зору трьох читачок — це точки зору самого автора.

Українська лірика розвинулася з народної пісні. Пісні легендарної Марусі Чурай назавжди увійшли в золотий фонд української лірики. Відомим поетом-ліриком був Сковорода. Значний внесок у розвиток української лірики внесли П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко, Д. Павличко, В. Симоненко, Ліна Костенко ,Тарас Шевченко.

При вивченні ліричних творів часто використовується тематична класифікація.

  Виділяють такі жанри:

1. Громадянська лірика — розкриває суспільно-національні питання і почуття (“Золотий гомін” П. Тичини, “Любіть Україну” В. Сосюри).

У громадянській ліриці можна виділити суспільно-політичну (“Антиглобалістичне” П. Скунця) і патріотичну (“Мені однаково” Т. Шевченка) тематики.

2. Інтимна лірика відображає переживання героя, пов’язані з особистим життям, її різновиди:

а) любовна — про кохання як стан душі ліричного героя (“Так ніхто не кохав” В. Сосюри);

б) еротична — про тілесне чуттєве кохання (збірка “Золоте ябко” Д. Павличка);

в) родинна (“Сива ластівка” Б. Олійника);

г) лірика дружби (“Без вожаків” П. Скунця).

3. Філософська лірика — осмислення змісту людського життя, проблеми добра і зла (зб. Ліни Костенко “Над берегами вічності”).

4. Релігійна лірика — виражає релігійні почуття і переживання (“Молитва” Т. Шевченка, “Мій храм” Зореслава).

5. Пейзажна лірика передає роздуми і переживання ліричного героя, викликані явищами природи (“Осінь на Гуцульщині” Ю. Боршоша-Кум’ятського, “Знову дощ під вікнами журиться” X. Керити).

6. Сатирична лірика викриває суспільні та людські вади (“Кавказ” Т. Шевченка, “Із дзвінкого — в глухі” П. Скунця).

В Іспанії в середні століття всякий твір, написаний романською мовою (так називалася тоді іспанська), а не латинською – офіційною мовою католицької церкви, називали романом. Вірші, покладені на музику, на відміну від латинських співів стали називати романсами.

    Як музичний жанр, романс розширив згодом свої рамки, наповнився любовним, жартівливим, сатиричним змістом. Потім з’явилися різновиди романсу: елегія, балада, драматичний монолог. Всі вони глибоко і тонко передають душевний світ людини і широке коло явищ дійсності.

         Чим відрізняється романс?

     У ньому використовуються більш складні засоби виразності і більш складні форми, ніж проста куплетна форма, яка є характерною для пісні. Композитор прагне передати точні інтонації поетичного мовлення і відобразити всю низку ліричних образів і настроїв, тоді як у пісні різні віршовані строфи співаються на одну мелодію, яка повторюється багато разів, – куплет, а в приспіві повторюються одні й ті ж слова.

   Пісню можна співати з супроводом і без нього. Романс ніколи не виконується без інструментального супроводу, тому що інструментальна партія разом з мелодією не тільки передає зміст тексту, а й поглиблює його, приймає участь у створенні музичного образу.

Музика чітко слідує за змістом вірша, вона чуйно відгукується на кожний настрій, на кожну фразу. Неймовірно співучу мелодію неможливо відокремити від фортепіанного супроводу – разом вони представляють єдине художнє ціле.

    Ви, напевно, зрозуміли, що в романсі завжди є образ, «драматичне зерно», як кажуть співаки, і кожний виконавець повинен не тільки зрозуміти думки і почуття, закладені в романсі, але ще і знайти особливі інтонації і фарби для того, щоб музичний зміст став зрозумілий слухачам, схвилював би їх.

      Палітра образів романсу

   Однак романс це не завжди ліричний твір, наповнене тільки особистими почуттями і переживаннями. Досягненням російських композиторів (Даргомижського, Мусоргського, Бородіна та інших) є розширення рамок романсу, перетворення його в музичний твір гострого соціального змісту.

     Чудово передані картини природи, мотиви східної поезії, роздуми про мистецтво в романсах Н. А. Римського-Корсакова. Понад ста романсів написав П. І. Чайковський. Серед них: «То було ранньою весною», «Посеред шумного балу», «Розчинив я вікно», «Ніч», «Ми сиділи з тобою» та інші. Оспівуючи силу і шляхетність людських почуттів, красу і могутність природи, з якою нерозривно пов’язана людина, романси Чайковського стали одним з найбільш значних досягнень світової музики і культури в цілому.

    Радянський романс продовжив обидві лінії класичного романсу – і ліричну, і соціальну. Теми його різноманітні. Це і людські переживання в романсах Д. Шостаковича на вірші Е. Долматовского, на вірші японських поетів, О. Пушкіна та М. Лермонтова: романси С. Прокоф’єва і В. Шебаліна на вірші О. Пушкіна; Ан. Александрова на вірші С. Щіпачова. Картини природи відбиті в чудових романсах Г. Свиридова на вірші О. Пушкіна. Тема боротьби за мир відображена в романсах Г. Свиридова «Голос з хору» на вірші О. Блока, Ан. Александрова «За Батьківщину» на вірші М. Ісаковського, Н. Тихонова, М. Матусовського.

Великий внесок у розвиток радянської вокальної музики внесли композитори союзних і автономних республік Ф. Аміров, О. Тактакішвілі, А. Молдибаєв. Г. Майборода, Н. Жиганов, К. Караєв, А. Баланчівадзе, М. Ашрафі, Е. Капп і багато інших.

      В сучасні роки композитори не відмовилися від жанру романсу, проте його популярність не настільки велика, як раніше.