Лірична музика: Художня майстерність народної лірики

Передавати в ліричних піснях емоційні стани, переживання, душевні порухи закоханих допомагають різноманітні художні прийоми й засоби. Пісні можуть мати монологічну або діалогічну будову. У першому випадку твір постає як емоційна сповідь героїні або героя, у другому — це розмова дівчини і парубка: сповнена ніжності, коли почуття взаємні, або ж гостра й напружена, якщо йдеться про нерозділене кохання.

Поширеним прийомом у ліричних творах є художній паралелізм, який передбачає зіставлення людського життя, зокрема душевних переживань, з явищами довкілля. Картини природи в цьому випадку сприяють розкриттю психологічного стану героїв.

Помітну роль у ліричних піснях відіграє традиційна символіка, що має давнє міфологічне походження. Скажімо, пара голубів — пара закоханих, зірка — дівчина, місяць — парубок.

До поширених художніх засобів належать постійні епітети, які ніби злилися з означуваними словами в певну єдність (карі очі, чорні брови, темна ніч). Нерідко для створення художньої атмосфери довірливості, інтимності вживаються слова в зменшено-пестливих формах: дівчинонька, козаченько, серденько.

Наприклад: ВІЧНА ТАЇНА КОХАННЯ («МІСЯЦЬ НА НЕБІ, ЗІРОНЬКИ СЯЮТЬ...») - поєднання щастя й ніжності, а також гранична відвертість характерні для героя цієї пісні. У трьох невеличких пісенних куплетах розкривається драматична історія закоханого серця. Чудовий нічний пейзаж на початку пісні допомагає посилити ефект інтимності. Закохані залишаються немовби сам на сам у цілому світі: місяць, зорі, самотній човен у морі й пісня, яка розповідає вічну історію кохання («любились — розійшлися — навіки зійшлися знов»).

Майстерно передається своєрідний стан любовної «зачарованості» героя, його приреченість бути разом із дівчиною, очі якої наділені магічною здатністю «зводить людей».

Пісня, серце, очі — ключові образи твору. За допомогою характерних порівнянь — очі дівчини то «темні, як нічка», то «ясні, як день», — твориться враження мінливості, яке асоціативно вказує на темні й світлі сторінки в любовних взаєминах;
Слова в зменшено-пестливих формах (нічка, зіроньки, серденько) підтримують загальну ніжну тональність, а наявні повтори й алітерації («Ой, очі, очі, очі дівочі...») додають пісенному твору інтонаційної виразності.

Серед ліричних пісень про кохання є й жартівливі, гумористичні. У них знайшли своє втілення народні погляди на конфліктні ситуації в дошлюбних взаєминах та родинному житті. У відомій пісні «Ой під вишнею, під черешнею.» йдеться про нерівний шлюб із розрахунку, без справжніх щирих почуттів.

Зображення гумористичних ситуацій у творі поєдналося з висвітленням драматичних переживань героїні, яка гірко нарікає на свою нещасливу долю: «...а я плачу, / Тільки літа марно трачу»;
Значні виражальні можливості цієї пісні привабили видатного драматурга Івана Котляревського, який використав її у своїй знаменитій п'єсі «Наталка Полтавка».